Поліклінічне об`єднання м. Кіровограда

 

Інструкції про встановлення груп інвалідності




МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАКАЗ

                        07.04.2004  N 183

 

                                      Зареєстровано в Міністерстві

                                      юстиції України

                                      22 квітня 2004 р.

                                      за N 516/9115

 

 

                   Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності

 

      ( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства

                                           охорони здоров'я

        N 565 ( z1565-04 ) від 23.11.2004 )

 

 

 

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року N 83, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію про встановлення груп інвалідності (додається).

2. Визнати такою, що втратила чинність, Інструкцію про встановлення груп інвалідності, затверджену Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з Федерацією незалежних профспілок України від 28.12.91 N 16.01/20.

3. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров’я обласних, Севастопольської міської, Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій прийняти Інструкцію про встановлення груп інвалідності до виконання.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на першого заступника Міністра Орду О.М.

Міністр А.В.Підаєв

ПОГОДЖЕНО:

Заступник Голови

Федерації профспілок України О.В.Єфіменко

                                      ЗАТВЕРДЖЕНО

                                      Наказ Міністерства

                                      охорони здоров'я України

                                      07.04.2004  N 183

 

                                      Зареєстровано в Міністерстві

                                      юстиції України

                                      22 квітня 2004 р.

                                      за N 516/9115

 

 

                            ІНСТРУКЦІЯ

                про встановлення груп інвалідності

 

 

1. Загальні положення

Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

1.1. В цій Інструкції терміни вживаються в такому значенні:

Інвалідність — соціальна недостатність (дезадаптація)

внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Життєдіяльність — повсякденна діяльність, що здатна забезпечити людині своє існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства у цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності. Життєдіяльність являє собою інтеграцію фізичних, психологічних та соціальних функцій людини.

Обмеження життєдіяльності — неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в об’ємі, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

Категорії (критерії) життєдіяльності — це здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Здатність до пересування — можливість ефективно пересуватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом).

Параметри оцінки — характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватися транспортом, потреба у допомозі інших осіб при пересуванні.

Здатність до самообслуговування — можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб.

Параметри оцінки — інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомога (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень — регульована або декілька разів на день — нерегульована — допомога).

Здатність до орієнтації — можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух (за умови нормального стану психічної діяльності та мови).

Параметри оцінки — можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується, і в різних умовах (наявність або відсутність перешкод, знайомство з обстановкою), розрізняти звуки та усну мову (слухова орієнтація) за відсутності або наявності перешкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами (письмо, невербальні форми); необхідність використання технічних засобів для орієнтації та допомоги інших осіб у різних видах повсякденної діяльності (у побуті, у навчанні, на виробництві).

Здатність до спілкування (комунікативна здатність) — можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв’язки (порушення спілкування, пов’язані з розладом психічної діяльності, тут не розглядаються).

Основним засобом комунікації є усна мова, допоміжним — читання, письмо, невербальна мова (жестова, знакова).

Параметри оцінки — характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допомозі інших осіб у процесі навчання і трудової діяльності.

Здатність контролювати свою поведінку — можливість вести себе у відповідності з морально-етичними і правовими нормами суспільного середовища.

Параметри оцінки — здатність усвідомлювати себе і дотримуватися установлених суспільних норм, ідентифікувати людей та об’єкти і розуміти стосунки між ними, правильно сприймати, інтерпретувати і адекватно реагувати на традиційну і незвичну ситуації, дотримуватися особистої безпеки, особистої охайності.

Здатність до навчання — можливість сприймати, засвоювати та накопичувати знання, формувати навики і уміння (побутові, культурні, професійні та інші) у цілеспрямованому процесі навчання; можливість до професійного навчання — здатність до оволодіння теоретичними знаннями і практичними навичками та уміннями конкретної професії.

Параметри оцінки — можливість навчання у звичайних або спеціально створених умовах (спеціальний учбовий заклад або група, навчання в домашніх умовах та інше); обсяг програми, строки і режим навчання; можливість освоєння професій різного кваліфікаційного рівня або тільки окремих видів робіт; необхідність використання спеціальних засобів навчання і залучення допомоги інших (крім викладача) осіб.

Здатність до трудової діяльності — сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров’я, що дозволяє йому займатися різного роду трудовою діяльністю. Професійна працездатність — здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва у відповідності до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, установленого режиму роботи та умов виробничого середовища.

Параметри оцінки — збереження або утрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

Порушення професійної працездатності — найчастіша причина соціальної недостатності, яка може виникати первинно, коли інші категорії життєдіяльності не порушені, або вторинно на основі обмеження життєдіяльності. Здатність до праці за конкретною професією у інвалідів з обмеженням інших критеріїв життєдіяльності може бути збережена повністю або частково чи відновлена засобами професійної реабілітації, після чого інваліди можуть працювати у звичайних або спеціально створених умовах з повною чи неповною тривалістю робочого часу.

Ступінь обмеження життєдіяльності — величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується однією або поєднанням декількох зазначених найважливіших її критеріїв. Виділяють три ступеня: помірно виражене, виражене, значне.

1. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлене такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

2. Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

3. Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).

Обмеження самообслуговування:

1-й ступінь — здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

2-й ступінь — здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб;

3-й ступінь — нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб.

Обмеження здатності самостійно пересуватися:

1-й ступінь — здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;

2-й ступінь — здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб; 3-й ступінь — нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб.

Обмеження здатності до навчання:

1-й ступінь — здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);

2-й ступінь — здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;

3-й ступінь — нездатність до навчання.

Обмеження здатності до трудової діяльності:

1-й ступінь — здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією;

2-й ступінь — здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

3-й ступінь — нездатність до трудової діяльності.

Обмеження здатності до орієнтації:

1-й ступінь — здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;

2-й ступінь — здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;

3-й ступінь — нездатність до орієнтації (дезорієнтація).

Обмеження здатності до спілкування:

1-й ступінь — здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;

2-й ступінь — здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь — нездатність до спілкування.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку:

1-й ступінь — часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку;

2-й ступінь — здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб;

3-й ступінь — нездатність контролювати свою поведінку.

Соціальна недостатність (дезадаптація) — нездатність людини виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві, яка зумовлена обмеженням життєдіяльності з урахуванням віку, статі, місця проживання, освіти тощо, що призвела до нездатності до самостійного проживання, неможливості установлення соціальних зв’язків, потреби в допомозі інших осіб, до підтримки економічної незалежності, занять, властивих людині, включаючи професійну діяльність.

Соціальний захист інвалідів — система гарантованих державою постійних або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів, що забезпечують інвалідам умови для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності.

Соціальна допомога — періодичні чи регулярні заходи, що сприяють усуненню або зменшенню соціальної недостатності. Види соціальної допомоги — гарантована соціальна допомога з боку держави у вигляді грошових виплат (пенсії, грошова допомога, одноразові виплати), забезпечення технічними та іншими засобами: автомобілями, крісло-колясками, протезно-ортопедичними виробами, друкованими виданнями зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальною апаратурою та сигналізаторами, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, професійної реабілітації та побутового обслуговування.

Реабілітація інвалідів — система медичних, психологічних, соціально-економічних, юридичних, професійних, освітніх педагогічних та інших заходів, спрямованих на усунення і компенсацію обмежень життєдіяльності та соціальну адаптацію інваліда. Реабілітація інвалідів включає в себе: медичну, професійну, соціальну реабілітацію.

Реабілітація медична — комплекс лікувальних заходів, спрямованих на відновлення і розвиток порушених фізіологічних функцій хворої людини, на виявлення і активізацію компенсаторних можливостей її організму з метою забезпечення у подальшому умов для повернення інваліда до активного самостійного життя.

Реабілітація професійна — комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на відновлення працездатності хворого або інваліда, повернення або залучення людини до суспільно корисної праці у доступних їй за станом здоров’я умовах, з урахуванням особистих здібностей та побажань з метою досягнення нею матеріальної незалежності, самозабезпечення та інтеграції у суспільство.

Реабілітація соціальна — комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції інваліда в суспільство, відновлення його соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів патронажу і соціального обслуговування.

Реабілітаційний потенціал — комплекс біологічних, психофізіологічних і соціально-психологічних характеристик людини, а також факторів соціального середовища, що дозволяють реалізувати її потенційні можливості до реабілітації.

Реабілітаційний прогноз — передбачувана ймовірність реалізації реабілітаційного потенціалу та передбачуваний рівень інтеграції інвалідів у суспільство. Реабілітаційний прогноз визначається не тільки рівнем і змістом реабілітаційного потенціалу, а також реальними можливостями застосування для його реалізації сучасних реабілітаційних технологій, засобів і методів. Трудовий прогноз — передбачувана можливість хворого відновити або продовжити трудову діяльність інваліда за умов виконання реабілітаційних заходів. Він базується на сукупній оцінці клінічних, функціональних, соціально-гігієнічних та психологічних ознак людини. Для інвалідів з дитинства — можливість засвоєння трудових (професійних) навичок у процесі навчання і реалізації їх на ринку праці.

Соціально-трудова адаптація — процес пристосування інвалідів до адекватного і оптимального виконання соціальних функцій, які пов’язані з трудовою діяльністю.

Соціально-трудова підтримка — допомога інваліду в отриманні професійної консультації професійної орієнтації, професійної підготовки і освіти, зв’язок зі службою зайнятості та безпосередньо з підприємствами (у тому числі спеціалізованими) для допомоги у працевлаштуванні, наданні надомної роботи.

Професія — вид трудової діяльності, що потребує певних знань та навиків, набутих шляхом навчання і практичного досвіду.

Кваліфікація — рівень загальної і спеціальної підготовки працівника, що підтверджується встановленими законодавством документами (атестат, диплом, свідоцтво та інші).

Посада — службове положення працівника, зумовлене колом його обов’язків, посадовими правами та характером відповідальності.

Спеціальність — сукупність набутих шляхом спеціальної підготовки та досвіду роботи знань, умінь і навиків, необхідних для виконання певного виду трудової діяльності в межах даної професії.

Основна професія — робота за вищою професійною кваліфікацією серед інших професій або кваліфікована робота, що виконується тривалий час.

Спеціально створені умови — комплекс заходів, що забезпечують необхідні для інваліда умови та режим праці: значно скорочений робочий день з наданням показаних видів праці, індивідуальні норми вироблення, введення додаткових перерв, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, систематичне медичне спостереження, можливість повністю або частково працювати вдома та інші особливості в умовах праці. Працевлаштування інвалідів у спеціально створених умовах здійснюється на спеціальних робочих місцях; у спеціальних цехах, спеціальних дільницях, на спеціалізованих підприємствах, що призначені для праці інвалідів; в надомних умовах.

Спеціальне робоче місце — робоче місце, що вимагає додаткових заходів з організації праці, яке включає адаптацію основного і допоміжного обладнання, технічного та організаційного оснащення, додаткового оснащення і забезпечення технічним пристосуванням з урахуванням індивідуальних можливостей інвалідів.

1.2. Інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), підпорядкованими Республіканському в АР Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, в тому числі, що значно впливають на професію, ефективність лікування, та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта та професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року N 83, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Хворого, який направляється на медико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для вирішення соціальних питань запрошуються представники власника підприємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.

Документи, що використовуються для визначення причинного зв’язку інвалідності, подаються в оригіналі або нотаріально засвідчені. Документи іноземних громадян для огляду у МСЕК подаються в перекладі на українську мову та нотаріально засвідчені.

З метою об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Після прийняття експертного рішення про групу інвалідності, визначення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складається індивідуальна програма реабілітації, де зазначаються конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, передбачається їх послідовність, комплексність і терміни виконання, очікувані результати та критерії оцінки ефективності реабілітаційних заходів.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групу інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов’язані із захистом Батьківщини; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов’язані з перебуванням у партизанському загоні; поранення, контузії або каліцтва, пов’язані з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни (або з наслідками бойових дій); поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов’язків військової служби; захворювання, отримане в період проходження військової служби; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні інтернаціонального обов’язку; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов’язків військової служби під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних об’єктах та випробуваннях ядерної зброї; захворювання, травма, каліцтво, пов’язані з роботами під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об’єктах; захворювання, пов’язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

При підвищенні групи інвалідності внаслідок професійного захворювання, трудового каліцтва, захворювань та травм, пов’язаних з аварією на ЧАЕС, з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни в разі виникнення більш важкого загального захворювання причина інвалідності встановлюється згідно з вибором хворого.

2. Критерії встановлення груп інвалідності

2.1. Перша група інвалідності

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або, які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у значному ступені: обмеження самообслуговування III ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися III ст.; обмеження здатності до навчання III ст.; обмеження здатності до трудової діяльності III ст.; обмеження здатності до орієнтації III ст.; обмеження здатності до спілкування III ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку III ст. (Абзац третій пункту 2.1 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

2.2. Друга група інвалідності

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

(Абзац перший пункту 2.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені: обмеження самообслуговування II ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися II ст.; обмеження здатності до навчання II ст.; обмеження здатності до трудової діяльності II ст.; обмеження здатності до орієнтації II ст.; обмеження здатності до спілкування II ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ст.

(Абзац другий пункту 2.2 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Друга група визначається інвалідам з дитинства (учням, студентам закладів освіти I-IV рівнів акредитації) за наявності ознак інвалідності на період навчання; після закінчення учбового закладу надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії. (Абзац четвертий пункту 2.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога і т. ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов’язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані види праці, в тому числі і висококваліфікованої, у будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення і т. ін.).

2.3. Третя група інвалідності

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування I ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися I ст.; обмеження здатності до навчання I ст.; обмеження здатності до трудової діяльності I ст.; обмеження здатності до орієнтації I ст.; обмеження здатності до спілкування I ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ст.

(Абзац другий пункту 2.3 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії.

3. Терміни переогляду інвалідів

Переогляд інвалідів з нестійкими, зворотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відновного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1-3 роки.

Переогляд інвалідів раніше вказаних строків, а також громадян, інвалідність яким встановлено без зазначення строку переогляду, проводиться при зміні стану здоров’я і працездатності або при виявленні фактів зловживань чи помилок, допущених у встановленні групи інвалідності.

Група інвалідності без зазначення строку переогляду встановлюється громадянам при анатомічних дефектах і прирівняних до них станах (розділ 4), стійких необоротних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у районі проживання інваліда, а також чоловікам старше шістдесяти років і жінкам старше п’ятдесяти п’яти років, інвалідам, у яких строк переогляду настає у чоловіків після досягнення шістдесяти років, жінок — п’ятдесяти п’яти років.

4. Анатомічні дефекти і прирівняні до них стани

4.1. Перша група інвалідності

4.1.1. Відсутність очей.

4.1.2. Уроджені рудиментарні очні яблука.

4.1.3. Сліпота (гострота зору з переносною корекцією менше 0,05 або концентричне звуження поля зору до 10 градусів від точки фіксації) на обидва ока чи око, що краще бачить. (Підпункт 4.1.3 пункту 4.1 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.1.4. Хронічні, спадково-дегенеративні захворювання ЦНС та травми при незворотних станах та при хронічно-прогресувальному перебігу з одним або декількома такими синдромами: геміплегією, вираженим аміостатичним синдромом, вираженою атаксією, гіперкінетичним синдромом з неможливістю стояння та ходьби, тетраплегією, верхньою чи нижньою параплегією або різко вираженим парапарезом, з вираженим нижнім парапарезом зі значним порушенням функції тазових органів, тотальною афазією, вираженим парезом трьох кінцівок.

4.1.5. Кукси двох кінцівок: нижніх — на рівні середньої третини стегна і вище, кукси кистей з відсутністю усіх фаланг чотирьох пальців, за винятком першого чи трьох пальців кисті, включаючи перший, і більш високий рівень ампутації.

4.2. Друга група інвалідності

4.2.1. Відсутність однієї легені і хронічна дихальна недостатність II ступеня внаслідок патологічних змін другої легені.

4.2.2. Стійкий повний птоз на обох очах після усіх видів відновного лікування та необоротні зміни органа зору з гостротою зору з переносною корекцією 0,05-0,08 або концентричним звуженням поля зору до 20 градусів від точки фіксації на обидва ока або на око, що краще бачить. (Підпункт 4.2.2 пункту 4.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.2.3. Параліч верхньої кінцівки з частковою афазією.

(Підпункт 4.2.3 пункту 4.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.2.4. Параліч нижньої кінцівки з помірними розладами функції тазових органів. (Підпункт 4.2.4 пункту 4.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.2.5. Виражений верхній або нижній парапарез, виражений геміпарез.

4.2.6. Значні дефекти черепа (60 кв. см і більше), які не заміщені аутотканиною.

4.2.7. Кукса плеча чи передпліччя при помірному порушенні функції іншої верхньої кінцівки: привідна контрактура плечового суглоба I-II ст., деформувальний артроз ліктьового суглоба I-II ст., деформувальний артроз променево-зап’ястного суглоба I-II ст.; кукса кисті або передпліччя і кукса гомілки.

4.2.8. Екзартикуляція верхньої кінцівки в плечовому суглобі.

4.2.9. Кукса верхньої або нижньої кінцівки та глухота на обидва вуха. (Підпункт 4.2.9 пункту 4.2 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.2.10. Кукса верхньої або нижньої кінцівки та відсутність зору на одне око. (Підпункт 4.2.10 пункту 4.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.2.11. Екзартикуляція стегна.

4.2.12. Коротка кукса стегна при неможливості протезування.

4.2.13. Кукса обох гомілок.

4.2.14. Хибна кукса нижньої кінцівки або обох стоп на рівні суглоба Шопара при відсутності можливості медичної реабілітації і протезування.

4.2.15. Анкілоз кульшового суглоба з помірним порушенням функції другого кульшового суглоба (ПФС II).

4.2.16. Двобічний коксартроз (III-IV ст.).

4.2.17. Калова (сечова) нориця, неприродний задній прохід при неефективності або наявності протипоказань до оперативного втручання.

4.2.18. Кукса стегна при помірному порушенні рухових чи статичних функцій іншої нижньої кінцівки (деформувальний артроз кульшового суглоба I-II ст., неправильно зрослий перелом стегнової кісти зі скривленням осі, укороченням кінцівки на 2-3 см, фіброзний анкілоз колінного суглоба, помірна контрактура колінного суглоба, помірна контрактура гомілково-ступневого суглоба порушення функції суглоба II ст.), кукси обох гомілок, анкілоз кульшового суглоба з помірним порушенням функції другого кульшового суглоба порушення функції суглоба II-III ст., двобічний коксартроз.

4.2.19. Стан після ендопротезування двох кульшових чи двох колінних суглобів.

4.3. Третя група інвалідності

4.3.1. Відсутність однієї легені.

4.3.2. Відсутність чи субатрофія одного ока.

4.3.3. Стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування.

4.3.4. Сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією нижче 0,05 або концентричне звуження поля зору до 10 градусів від точки фіксації). (Підпункт 4.3.4 пункту 4.3 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

Примітка. Третя група інвалідності встановлюється при одноокості внаслідок побутової травми або хвороби, не пов’язаних зі службою в армії або професійною діяльністю на період перенавчання та придбання нової професії.

4.3.5. Двобічна глухота.

4.3.6. Стійка трахеостома при неможливості пластичного закриття.

4.3.7. Стеноз гортані II-III ступеня внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м’язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією.

4.3.8. Стійка афонія органічного генезу.

4.3.9. Дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування.

4.3.10. Гіпофізарний нанізм (зріст менше 150 см).

4.3.11. Параліч кисті.

4.3.12. Параліч верхньої кінцівки або параліч нижньої кінцівки.

4.3.13. Виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів у всіх суглобах і гіпотрофією м’язів: плеча — більше 4 см, передпліччя — більше 3 см, стегна — більше 8 см, гомілки — більше 6 см, а також гіпотрофією м’язів кисті чи стопи.

4.3.14. Чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом.

Примітка. Введення чужорідних тіл в речовину головного мозку з метою лікування не є дефектом і група інвалідності встановлюється в залежності від порушень нервової системи та психіки.

4.3.15. Значний дефект кісток черепа (3 х 1 кв. см і більше, крім випадків заміщення його аутотканиною) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма протікала з ускладненнями (інфекційно-гнійним процесом).

4.3.16. Відсутність кисті і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки.

4.3.17. Хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя.

4.3.18. Відсутність усіх фаланг чотирьох пальців кисті, за винятком першого.

4.3.19. Відсутність трьох пальців кисті, включаючи перший;

анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні.

4.3.20. Відсутність першого, другого пальців з відповідними п’ястковими кістками.

4.3.21. Відсутність перших пальців обох кистей.

4.3.22. Відсутність трьох пальців кисті з відповідними п’ястковими кістками.

4.3.23. Кукса стегна чи гомілки.

4.3.24. Кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні.

4.3.25. Двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом.

4.3.26. Різко виражена контрактура чи анкілоз 2-х гомілково-ступневих суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз гомілково-ступневого суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні.

4.3.27. Різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба. (Підпункт 4.3.27 пункту 4.3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.3.28. Уроджений чи набутий вивих кульшових суглобів чи одного кульшового суглоба із значним порушенням функції.

4.3.29. Деформація грудної клітини внаслідок резекції п’яти і більше ребер при наявності дихальної недостатності I ст. і більше.

4.3.30. Неконсолідований перелом стегна чи обох кісток гомілки.

4.3.31. Нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки.

4.3.32. Укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше.

4.3.33. Ендопротез колінного чи кульшового суглоба.

4.3.34. Остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см. (Підпункт 4.3.34 пункту 4.3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 565 від 23.11.2004)

4.3.35. Кіфосколіоз III ст. з наявністю дихальної недостатності чи кіфосколіоз IV ст.

4.3.36. Екстирпація шлунка.

4.3.37. Тотальна тиреоідектомія з приводу раку.

4.3.38. Штучний клапан серця.

4.3.39. Штучний водій ритму серцевої діяльності.

4.3.40. Інорідне тіло в серцевому м’язі чи у перикарді.

4.3.41. Відсутність однієї нирки з патологією другої.

4.3.42. Двобічна мастектомія.

Начальник Управління

медико-соціальної експертизи В.В.Марунич

 

 



Создан 26 ноя 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником